В нашій школі відбулися заходи, присвячені 81 річниці Голодомору. На загальношкільній лінійці учні школи вшанували пам'ять померлих хвилиною мовчання.
1-й ведучий
Голод 1932-1933 років – один із найстрашніших періодів в історії українського народу. Непоправні його наслідки фізичного знищення кращих представників народу, та ще страшніша духовна руїна: почуття вторинності й байдужості до власної долі, втрата самоповаги і національної свідомості, відмова від активного відстоювання своєї державності і відстоювання нації. Він був спричинений не стихійним лихом чи неврожаєм.
2-й ведучий
Це була детально продумана і цинічно втілена політика комуно-імперського режиму, яка одночасно з репресіями проти української інтелігенції, була спрямована на підрив генофонду нації через знищення селянства і остаточне підпорядкування України тоталітарній владі Москви. Факти підтверджують : голод стався тому, що у селян насильно забирали хліб.
3-й ведучий
Статистичних даних кількості смертей внаслідок штучного голодомору нема. За твердженням істориків цифра коливається від 5 до 10 мільйонів.
На Київщині від голоду вимерло до третини населення. В Обухові голодокост забрав від двох до трьох тисяч його мешканців (до голоду було десь 10 тисяч мешканців). Після голодоморного 1933-го року на території Обухова виникло 32 кладовища ( перед тим їх було 3).
4-й ведучий
Важко. Аж стогне земля.
Тиснуть морози в душу.
Та українська рідня
Вижить мусить.
Страшно. – Було й не те,-
Згадує мама гірко.-
Що вас, діточки, жде?
Й внука купа в барвінку.
Не забувають,ні,
Наші діди й бабусі,
Як у тяжкім ярмі
Народ український гнувся.
Знов розквіта чебрець,
Пахне в повітрі м’ята…
У глибині сердець
Роду нашого святість.
5-й ведучий
Жертвами голоду ставали у першу чергу діти. Їх було багато в тодішніх родинах. Тепер люди, що пережили голод, вже не пам’ятають їх усі по імені. Залишилися такі наприклад спогади: «Померли по вулиці Паркомуни Микита і Хотина Циганки та четверо їх дітей, стільки ж дітей померло і в сім’ї Мугирів, вимерли всі – 16 чоловік з двох хат, що столи поруч».
6-й ведучий
Опричники й ярижки із парткому
І день і ніч гасали з краю в край:
Виконуй план! Ані зерна нікому!
-Союз совєтський процвітає хай…
Змели горища. Вітром мов змело!
Немов і зовсім в полі не родило.
Гуляло скрізь червоне помело, Із хати в хату по землі ходило,
Щоб чорно й пусто на землі було!
Щоб не знялася тут звитяжна сила
Та не погнала коней у поля,
І далі, далі – може й до Кремля.
7-й ведучий
Іван Бойко – ветеран праці, житель села Дерев’яна свідчить таке: «Мені було тоді 11 років. Пам’ятаю, людей насильно заганяли в колгосп, відбирали коней, корів, клуні і будівлі. Хто не віддавав, того оголошували куркулями. Члени «червоної мітли» старалися з усіх сил, в нашій хаті забрали останнього глечика із квасолею. Ходив з групою учнів в Обухів. Нас люди застерігали: «дивіться, біля Педини, в яру живуть людоїди, які з’їли жителя Дерев’яни. Односельчани розповідали також, що за три картоплини засудили Семена Дзюбу на 10 років і він не повернувся».
8-й ведучий
Голод був наскільки варварським, що призводив до божевілля сильних духом, перетворював людей у байдужих істот, у яких притуплялись навіть здорові інстинкти, такі як вболівання за дітей, самозахист. Прикладів тому було дуже багато в кожному селі.
9-й ведучий
Трипільський старожил Йосип Федорович Плюта розповідав: «Спочатку, в тридцять другому, коні дохли, корму в колгоспі для них не було, а в тридцять третьому – вже й люди. Страшний голод був. Ми в Трипіллі жили коло Дніпра, то трохи риба спасала, а дальші села поголовний мор виморював. Як на пристань виходили, то бачили: причалить пароплав, що до Києва пливе, з нього виносять мертвих. Ми вижили, бо в нас корівчина була, мати на базар молочко носила, а там маляс купляла, той маляс нас врятував. А люди в Трипіллі мерли: на нашому кутку дядько дитя своє зарізав і з’їв. Сусід, Василь Жук, трьох своїх дітей, що вмерли з голоду, коло хати під лісою заховав, не возив їх на цвинтар».
10-й ведучий
Відкрийтесь небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, пересілки та хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невигаслий собор!
Це - двадцять другий рік,
Це - тридцять другий рік,
Це - тридцять третій рік,
Це - сорок шостий рік.
Голодомор. Голодомор. Голодомор.
11-й ведучий
Не забудемо ніколи , не забудьте й ви,
Як ми тяжко помирали з веління Москви,
Як опухлі і болящі ми повзли в міста,
Як благали – ради Бога та ради Христа.
Як штиками завертали нас у бур’яни.
Як нас потайки ховали без мольби й труни.
Як з могили видихали ми життя своє
З непочутою клятьбою, що тирана вб’є.
12-й ведучий
Примус і страх – засоби, якими тероризував комуністичний режим українських селян. Протягом 30-х років сотні громадян нашого району були репресовані сталінськими холуями. Багато з них було розстріляно, інших – знищено в концтаборах і тюрмах. Серед репресованих ми бачимо імена видатних українських письменників, наших земляків з Щербанівки – Григорія Косинки (Стрільця), із Германівки – Андрія Михайлюка. Андрію Михайлюку було всього 26 років, він видав всього три книги поезій.
1-й ведучий
Те, що відбувалося в Україні в 30-ті роки, було довгий час під великою завісою таємниці. Лише в наш час, коли Україна стала незалежною державою, ми дізналися про масштаби репресій 30-х років, про те, що мільйони людей пройшли страхіття мук, страждання і смерті під жахливим колесом сталінської репресивної машини.
2-й ведучий
Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Всі ми повинні знати й пам’ятати, кої шкоди українській нації і всьому народу завдав голодомор і політичні репресії.
Ми працьовита, терпляча наці. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам нехай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.
Тож давайте пом'янемо хвилиною мовчання тих, хто стали жертвами небаченого в історії людства голодомору.
(Хвилина мовчання).
| 